ГЛАВА ДРУГА

Основні принципи розведення

Заводчик у своїй діяльності проходить декілька стадій. На першій у нього є тільки інтерес і бажання. На другій - він купує якісний племінний матеріал. На третій, на базі свого матеріалу складає план розведення. Нарешті, на четвертій стадії заводчик уперше оцінює свою селекцію та підсумки плану розведення. Тут він повинен згадати ряд важливих моментів, про які часто забувають, а також основні принципи розведення.

Багато новачків коливаються, вибираючи кращих цуценят зі своїх перших приплодів. Більшість статей про вибір цуценяти частіше за все лише перефразовують стандарт породи. Статті - це одне, а правильний вибір - це інше. Мало вивчити стандарт вздовж і поперек. Необхідно вникнути в його суть, для чого вимагається багато часу і досвіду. Інакше стається так, що через окремі деталі упускають основне.

Зараз заводчики керуються різними мотивами, починаючи від ідеалістичного бажання "покращити породу" і до відвертого прагнення "створити чемпіона". Але навіть ті, хто прагне лише до успіху на рингу, розуміють, що отримати собаку вищої якості можна тільки розуміючи сенс, викладений у стандарті. Стандарт не треба знати напам'ять, а треба розуміти. Треба враховувати, для чого виведений собака і що від нього очікують. Тоді ви зрозумієте, чому на одні якості роблять більше упору, ніж на інші. Звичайно, не можна скидати з рахунку зовнішню ефектність. Вона теж частина породи, але за неї треба бачити здорового й добре збалансованого собаку.

Не можна розглядати собаку по частинах. бачити окремо голову. плечі кінцівки й т.п. Треба бачити собаку в цілому. Співвідношення частин тіла собаки - це ключ, який багато хто з заводчиків ніколи не тримав в руках. Принцип збалансованості не просто важливий, а необхідний для успіху. Собака як єдине ціле набагато важливіший, ніж кожна з його окремих частин.

Весь стандарт кокера присвячений саме його збалансованості.Не всі заводчики розуміють це. Якщо їм кажуть, що у їх собаки не плавне плече, і це зводить нанівець прекрасні задні кінцівки, вони заперечують, що в багатьох не плавне плече, і це в цілому вірно. Але не можна забувати про ступінь вираженості вади. Те, що було б чудовими задніми кінцівками у збалансованого собаки з правильним плечем, стає шаблевидними кінцівками при різкому плечі і може спричинити серйозні проблеми. Ці заводчики не можуть зрозуміти, що вони створили штучного і украй не правильного собаку. Це - те ж саме, що собака з поганою головою, слабким переходом, скошеним крупом і т.п.. Біда в тому, що такий собака зовні не здається хибним, а навпаки,часто він дуже ефектний. У недосвідченого експерта такий собака часто виграє, і це створює серйозну небезпеку для породи, особливо якщо мова йде про пса.

Ще одна помилка стосується шиї та плечей. Багато заводчиків вважають, що плавне плече- це коли не видно, де закінчується шия і починається плече. Домагаючись цього, вони отримують собаку з легким кістяком, хитку й крихку. Плече дійсно стає плавним, але у собаки не вистачає кістяка і розміру. Не можна забувати про головне в гонитві за другорядним.

Дуже важливо знати риси породи окремо, але ще важливіше вміти складати їх разом і бачити результат- цілісність. Якщо цілісність погана, то вже не важливо, що окремі частини вийшли вдалими. Різні кровні лінії відрізняються розміром цуценят, ходом їх розвитку і т.п.. Те, що вельми важливо для однієї лінії, не має особливого значення для іншої. Наприклад, важке плече у цуценят якоїсь однієї лінії може вас не турбувати, тому що ви знаєте, як далі розвиваються собаки цієї лінії. Те ж саме відноситься до коротконогих, пласкоголових цуценят і т.п., якщо ви знаєте, що це виправиться на подальших стадіях розвитку. Але коли такі ознаки виникають в лініях, де їх раніше не було, це повинно вас насторожити.

Майже всі якості які ми бачимо у цуценяти будуть змінюватися. Прекрасна голова може стати плескатою, простуватою. Довга шия може стати короткою і з важкими плечима. Короткий поперек довгим і т.п.. Хоча ці ознаки змінюються досить часто, проте вкрай рідко небажані вихідні ознаки виправляються і перетворюються на бажані. Видатне маленьке цуценя може вирости в гарного собаку - тут шансів більше ніж у посереднього цуценяти стати красивим собакою. Але ніяк не можна залишати собі посереднього цуценя в надії, що в ньому відбудуться бажані зміни.

Тільки досвід дозволяє визначити заздалегідь, які зміни відбудуться в цуценяті. Знаючи лінію, заводчик без зусиль проведе селекцію цуценят, передбачаючи, які зміни відбудуться і у які терміни. Розглядаючи цуценят іншої, незнайомої лінії, заводчик повинен думати не про те, яким цуценя може стати, а як він виглядає зараз.

Оцінюючи цуценят з одного приплоду намагайтеся роздивитися кожного, визначити виставкові завдатки, порівняти сильні й слабкі сторони. Цуценя ставлять у стійку, намагаючись визначити його шанси, щоб підібрати йому хендлера і приділити особливу увагу. Проте, на жаль, частіше за все далі цього не йде. Добре, коли собака правильно стоїть в стійці. Для собаки з правильною будовою така поза є майже природною.При цьому собака правильної будови повинен бути і ефектним- добре підстриженим, красиво викидати вперед передні лапи, енергійно нести хвіст, не присідати, не кидатися в сторони, не стелитися по землі. Працюючи з цуценям з раннього віку, будь якого собаку ви можете навчити виглядати ефектно. Але від цього будова собаки не зміниться.Від цього тільки повністю фальсифікується враження про собаку і у глядача. і у власника. Власник буде думати, що його собака інший, ніж він є. Такий самообман не допоможе поліпшити породу. Коли власник водить сам такого собаку по рингу, він не бачить останнього з боку. в русі. Іноді він і не підозрює, що його собака, такий гарний в стійці, в русі втрачає всю красу.

Досвідчений заводчик ніколи не оцінює свою собаку тільки в стійці. Він дивиться, як його собака ходить і тримається в природних умовах. Якщо собака сам по собі правильно стоїть, має гарну лінію верху та поставку задніх кінцівок, гордовито несе голову, то він заслуговує на велику увагу.

Існує невловима риса, яка в одних собак є, а в інших ні. Одні називають це "серце", інші "душа", треті -"вміння показуватися". Завдяки цій рисі за інших об'єктивних даних один собака обходить іншого. Одні собаки мають приголомшливий вигляд, коли стоять на столі. Але спустіть такого собаку на землю, і він загубиться в группі. Інших собак дивишся на столі - хотілось б чогось додати, але в рингу вони виділяються і приковують до себе увагу. Такий собака дійсно розкривається максимально.У ньому справді є щось незвичайне. Це вже не просто вміння показуватися, адже це вміння можна набути й наполегливим тренуванням. Це  внутрішня якість, це кураж, це в якісь міріформа спілкування між собакою та глядачем. Сабака як би говорить: "дивись на мене, я краший за всіх!". Цією внутрішньою рисою володіють всі видатні собаки-переможці будь-якої порди. Без неї навіть найбільш бездоганний собака завжди залишиться "просто собачкою".

У багатьох заводчиків укорінився забобон щодо типу кокера. Звичайно, при розробці програми розведення корисно і навіть потрібно  обрати тип що імпонує. Але замикатися на одному типі і дотримуватися забобону - значить приректи свою програму на провал.

Дуже давно були відмінності в типі кокера між окремими кровними лініями через географічну ізоляцію. У 40-ті роки, коли кокер досяг величезної популярності, відмінності існували між районами через недостатній обмін між східною і західною частинами США: в період після другої світової війни важко було їздити по країні з метою закупівлі племінного матеріалу. У східних районах спочатку кокери мали кращу голову, більш міцний кістяк, більш компактний корпус. Зате в них була коротшою шия, важче плече та м'якше спина, ніж у їх родичів із заходу, які за типом виглядали більш породними. Західні кокери були довші, з легким кістяком, але мали гарну шию, вихід, чудовий верх. Разом з тим у них були довгі морди, подовжений корпус. Після другої світової війни сталося кросування цих двох типів. Самим успішним було поєднання ТРАЙ КОБ (схід) і СТОКДЕЙЛ (захід), в результаті чого народилося безліч чемпіонів.

Сьогодні рідко спостерігаються крайнощі типу, хоча в кожному приплоді у цуценят присутня тенденція до одного з двох цих типів. Заводчики роками намагалися закріпити найкращі ознаки того й іншого. В цілому це вдалося, і зараз в типі кокера в США мало різниці між кровними лініями або географічними районами.

Якщо через закоренілий забобон на користь одного типу заводчик буде парувати собак тільки цього типу, то в результаті буде досягнутий крайній прояв цього типу, і нічого доброго не вийде. Бувають випадки тотального розведення - парують тільки сук і псів улюбленого заводчиком типу. Але найкращих результатів досягає заводчик, який дотримується широкого підходу, використовує хороші якості різних собак, а потім зводить їх разом.

Зі сказаного не випливає, що заводчик при виборі цуценяти не повинен звертати уваги на гарну голову, вихід шиї, коротку спину. Це, - само собою зрозуміло. Досвід підказує, що більшість речей не чорні і білі, а складаються з безлічі відтінків сірого. Тут потрібна гнучкість. Часто справа йде не так, як було заплановано, і вправний заводчик може сягнути навіть ще кращих результатів. Саме тому ми дотримуємося широкого підходу і досліджуємо, в чому полягають основи ефективного розведення.